Навесні природа дарує нам безліч неповторних відчуттів та вражень...Уявіть собі зелений килим, на якому розсипані білі віночки ніжних квіток — не десятки і навіть не тисячі, а така величезна кількість, що не піддається підрахунку. Таку величну картину можна побачити тільки в Долині нарцисів, у квітні-травні, під час масового цвітіння рослин.
Цей найбільший в Середній Європі осередок нарцису вузьколистого привертає до себе масовий інтерес туристів, як з України, так і з-за кордону. Долина в період цвітіння (з 10 по 25 травня) — незабутнє видовище. Цей феномен природи вартий того, аби хоч раз в житті побачити його!
Одного студентського вечора сиділи ми з другом в гуртожитку і не знали, чим би то зайняти себе… Як завжди, на допомогу прийшли інформаційні технології J. Пошукова система видала безліч цікавих речей, але найбільше нас зацікавила Долина Нарцисів. Зібрали найбільш необхідне: одяг, фотоапарат, гроші, документи і мінімальний перекус, вже на вокзалі прикинули, як можна найкраще доїхати. Знайшли поїзд Львів – Солотвино, який їде цілу ніч і о 7-ій годині ранку прибуває в Хуст.
Квитків в плацкартний вагон не було, тому взяли купейний, що трохи вдарило по запланованому бюджету. Ну нічого страшного, ми ж студенти, тому витривалі! Їдемо і по дорозі про щось говоримо до пізньої ночі. Лягли спати, з міркувань економії постіль, звичайно, не брали. І вночі просинаюсь в поїзді від того, що мене страшенно трусить від холоду. Пішов до провідниці, наївний, думав, що пожаліє і дасть якесь покривало, ага - розігнався, нема постелі - нема покривала… Нема - ну і не треба, накрився матрацом, було жарко.
Ранок, стук коліс, у вікні з’являється станція Хуст. Виходимо, оглядаємося і довго крутимо карту. Спиталися в людей, як краще пройти на Долину або чим можна доїхати. Доїхати нема чим, як пройти - ніхто не знає. Якось туди-сюди, нібито йдемо правильно. По дорозі розглядаємо місцеві «достопримечательности». Вийшли на трасу, йдемо і голосуємо, ніхто не зупиняється. Йдемо далі - на око йти десь кілометрів 5-8. По дорозі проходимо через тваринний ринок, де здебільшого продають курчат і свиней, здалеку чути писк живого сала. Йдемо далі, по дорозі побачили вказівник «До долини - 3 км» і зраділи.
Перед самим поворотом на с. Кіреші, за яким знаходиться долина, побачили камінь з металевим нарцисом і написом ЦИСИ, частину НАР місцеві, мабуть, здали на металолом. Проходимо через село - людей небагато, і, судячи по хатам, живуть непогано. Доходимо до останнього повороту, і захоплює подих від думки – о, зараз побачимо чарівну долину, всипану морем білих квітів!!!
…Стоп, нема ні чарівної долини, ні моря - тільки невелика асфальтована стоянка, шлагбаум, дядько в зеленій формі і кашкеті, тьотя з грошима і квитками… Вхід в долину коштує 3 грн. Зайшли - акуратна асфальтована дорога, всюди на табличках написано, що не можна сходити з дороги, рвати квіти, і штраф за зірвану квітку 120 грн. Йдемо не поспішаючи, фотографуємо. Людей мало. Ми не стрималися - порушили правила і акуратно все ж таки залізли у квіти, при цьому не зламавши жодної квітки!!! Сфоткалися, пішли далі. Людей майже не було. Дійшли до якогось санаторію, чи бази, чи табору, за ним піднялися наверх, сфотографували краєвиди, відпочили.
Йдемо назад і нас вражає неймовірна кількість народу. Діти натовпом біжать фотографуватися в нарциси, затоптуючи їх і не зважаючи на крики і застереження охоронця. Трохи розговорились з охоронцем, і дізнались що в долині не можна перебувати дуже довго, бо від аромату нарцисів можуть бути головні болі і галюцинації, хоча в нас жодного симптому не було, а шкода :).
В нас був з собою фотоапарат «Зеніт» і нормальний об’єктив з блендою, які вкупі справляли досить непогане враження. Одним словом, ми збрехали охоронцю, що ми журналісти зі Львова і пишемо статтю про Долину Нарцисів (хоча, якщо взяти до уваги, що я зараз пишу статтю, то ми тоді не брехали!). Він нам повірив і запитав «І що з того, що ви журналісти?», на що ми відповіли, що нам потрібно зробити нормальні фотографії. Він показав нам стару стежину, заховану в кущах, якою ніхто не ходив. Виявилося, що за кущами біжить потічок шириною метри чотири і що його можна перейти тільки вбрід. Познімали взуття - і вперед.
І справді, за кілька сотень метрів вийшли на галявину, яку я собі і уявляв: дика, жодної людини і нарциси свіжі, і виглядають однаково. Зйомки цієї краси тривали довго, ми намагалися знайти різні ракурси, для яких приходилось скручуватись в позу «зю». Після зйомки верталися до Хуста тією ж дорогою, а там спитали, як можемо добратись до Львова. Виявилось, що ні на поїзд, ні на автобус грошей нам не вистачає… Подумали і вирішили взяти квитки на автобус, до куди вистачить, а далі - дасться чути. Коли брали квитки, виявилось, що автобус їде через Сваляву, і грошей нам до Сваляви вистачає. А там живе моя дівчина, в якої можна переночувати і навіть позичити грошей на дорогу додому!
Ми взяли квиточки і виявили, що до відправлення лишилося ще 3 години, тому попитали в людей, що ще в них є цікавого у місті. Нам сказали, що є замкова гора, на якій лежать руїни старого замку, і звідки видно весь Хуст. По дорогі туди ми довго блукали, і тут - нізвідки виринає велика брама, яка колись слугувала входом в замок… Руїни виглядають досить серйозно, зразу відчувається, що колись тут був досить потужний і неприступний замок. Вийшли на карниз, - і справді видно весь Хуст! Робимо кілька фотографій, відпочиваємо і йдемо назад.
Знайшли свій автобус і нарешті сідаємо і їдемо, насолоджуючись по дорозі краєвидами через брудні вікна старого ЛАЗу, який страшно гуде і ледве їде %)… В Сваляві нас зустріли і нагодували. Там ми переночували, а на наступний день ще трошки погуляли по горбах за містом. Пофоткались, дочекалися поїзд і поїхали додому... Отак ми провели чергові студентські вихідні...
