- тормозні колодки і диски
- тросик ручника
- сигналка
- рідина в свічних колодязях
понеділок, 3 червня 2013 р.
понеділок, 17 травня 2010 р.
середу, 3 грудня 2008 р.
Night Madness
Intro
Вже було написано багато про змагання з точки зору учасників . Я ж напишу з точки зору…сам не знаю кого. До останнього моменту не знав чи поїду взагалі. Ще до самих перегонів думав буду брати участь, але ближче до перегонів знав що буду хіба в якості глядача. В останній момент вирішив взяти батьківську відеокамеру, що в принципі нове для Бескиду, так як завжди присутня лише фото техніка, при чому часом в надлишку.
Приїхав на стартову галявину о 22:30 і зразу почав знімати настрій людей, їхні усміхнені обличчя, бойовий дух, натхнення і інші емоції. Дуже файно було видно зміни настрою і виразу обличчя під час перегонів. Були хлопці з ТРК Люкс з дууууже потужним світлом, і я звичайно паратизував, і пристроювався збоку щоб за зняти гарно освітлені об'єкти.
Детальніше...пʼятницю, 21 листопада 2008 р.
Роверова Боржава
Intro
Хребет Полонина Боржава, як на мене, один з найгарніших і найдоступніших хребтів для пересічного Львівського туриста, в плані добирання зі Львова і в плані фіз підготовки.
Якось в вже ходив туди з другом. Це був мій перший і єдиний літній похід в гори, з наплечником, наметом, і всіма атрибутами туристичного походу.
Але після того в мене виникла ідея яка мене не полишала нарахунок поїздки туди ровером, тим більше маршрут проїздний, і я знаю що туди хлопці їздили. Отже коли на форумі зявилась пропозиція поїхати, я просто не міг відмовитсь. Готувався я дуже серйозно, купив новий наплечник, купив нову шиповану гуму, прочистив, змастив і налаштував все що можна було змастити і налаштувати, навіть зробив кастомний гідропак з пластикової фляшки і куска харчової трубки, зробив повно смачних канапок, купив свій перший вело памперс.
І нашо того всього...
І як завжди ранок, вокзал, групка варятів в кольорових гельмах(шоломах) і на залізних кобелах, мукачівська клектричка, недовольна провідничка яку ми успішно задовільнили кількома українськими долярами, аби вона не рухала нас і наших вірних друзів. Три години швидко пролетіли за цікавими розмовами, байками, і оповідками.
вівторок, 23 жовтня 2007 р.
70 км і Європа...
Intro
Робочий тиждень… Ех, де би знайти таку роботу де б платли гроші за катання на ровері там де ти хочеш. Одним словом вихідні були не визначені, але в повітрі літала ідея поїхати на два дні до Польщі по фортифікацйних спорудах, з ночівлею в одному з фортів. Але це була тільки ідея, тому що жоден з тих хто хотів поїхати не мав візи. І нарешті Назар і Юра надумали поробити візи, і в п’ятницю зранку вони мали паспорти на руках з візами…. Значить їдемо. Стоп, погода каже що буде сніг, завірюха, дощ, а вночі температура до -5. Вирішили їхати, але лише на один день. Ну що ж, їдем. Домовились зустрітись на приміському двірці о 5 ранку.
Покотили
Ліг пізно. Встав в 4–тій, не виспаний… Вдіваюсь, вирішив глянути на термометр, поцікавитись, яка там мінусова температура, було +9, я в шоці як брешуть прогнози. Зібрався, поцьомав Оксанку, і поїхав на вокзал. Їхав швидко, грівся. Приїхав одночасно з Юрою, Назар нас вже чекав. Взяли квиточки і завантажились, у чудо залізнодорожньої техніки, яке повільно посунуло до станції “Державний кордон”.
По дорозі, говорили, сміялись, їли, мерзнули, утеплялись. Приїхали, і покотили на кордон. На кордоні, наші прикордоники пропустили без проблем. Майже без проблем. Наші прикордоники ще досі не розуміють що їх поставили там для нас, а не ми там їздимо/ходимо для них. Мабуть це все наша українська безвідповідальність. Одним словом, проблем не було, але враження погані.
На польському кордоні попали на перезмінку, тому стояли перед шлагбаумом на протязі пів години, мерзнули, і грілись, розважаючи людей з автобусу. Змагались в кого кращий накат на колесах, хто протримає свій ровер в одній руці, і т.д. І знову негативні враження від нашої країни, та і від польської також, шкода що неможна знімати на кордоні. У тунелі між польським і українським пішим КПП наші люди, я би назвав це стадом, скотчом примотували сигарети до ніг і т.д. Причому це все робилось на очах у наших і польських прикордоників. І ще один негативний момент, коли наш прикордоник попросив польського пропустити без черги доцю і жінку українського комісара, і та доця, нагло обїхала всю чергу, ще б троха і переїхала би Юру, і спокійно покотила в Польщу. Ми ж чекали.
Паспортний контроль пройшли успішно, і знову ж митники цікавились нашими роверами і мандрами. Зразу видно ровер там популярний. При чому митник сказав, що маєм кльові ровери. Нарешті вкотилися ми в тоту Європу, зразу після митниці, попідкачували колеса і вйо проти вітру. Вітер був якийсь дурний. То зі всієї дурі дме у писок, то різко розвертає і скидає з дороги, то навпки кидає під машину, але так ніразу в спину і не попхав, зараза. Їхали по трасі до повороту вліво де починається туристична роверова траса по оборонних фотрах Перемишля. Поворот ми якогось біса пропустили, ну може не ми а я, бо я один знав дорогу. Одним словом проскочили ми поворот, і зрозумів я це лише за півтора кілометра після повороту. Ну ніц страшного, козаки ми чи ні, вернулись, і помчали по дорозі. Додам що проскакували ми повороти кілька разів, по кілометру і навіть два, причому як правило це робилось на спуску, що відповідно змушувало нас повертати назад і крутити під гору.
І ось докотили ми до першого форту, Borek. Троха полазили, оглянули, потім нас знайшли прикордоники, розпитали, що, як, коли, куди, перевірили паспорти, але якось вони це робили по дружньому, казали як краще проїхати, цікавились роверами і т.д.
Потім ми підкріпились. Канапки, цай і фініки. Поки хлопаки дожовували я поговорив з коханою Оксанкою, добре що телефон ще лапав українські електромагнітні хвилі…
Перекусили, посиділи, потеревенили і рушили. Тіко поклали свої 5–ті точки на сідла, як “білі мухи налетіли”. Почав падати сніг. Падав десь хвилини півтора, при чому такий дрібний, що й на сніг не подібний.
Їхали селами, дорогами, бездорогами, по дорозі бачили як два прикордонники мрійливо дивились в бік України. Може сиділи вони тай думали: “Ех, а там щастя, там люди файні…”, можливо в чомусь були і праві, можливо в чомусь помилялись.
Доїхали ми до найбільшого з тих фортів, не памятаю назви. Але форт справляє враження, хоча до форту в Тараканові йому ще далеко. Про Тараканів це вже інша історія, яка незабаром тут з’явиться. Тут зустріли вже інший патруль який поцікавився нашо покотенькою і нашими пашпортами. Бачили польських дітей, які замість того щоб курити і пити горівку, лазять з альпіністським спорядженням по стінах форту, і стріляють зі страйкбольної зброї. Обидві речі небезпечні для життя, тіко по по різному :).
Оглянули, та й поїхали далі… І тут був такий кльовий спуск, що ми аж поворот проустили, що мусіли підніматись 2 км. Мушу зазначити, що вирішили їхати ми відразу до Перемишля бо темніє рано, тому немає сенсу розтягувати покотеньку до електрички о 20:00 годині, а було вирішено їхати електричкою о 17:00 годині, і після того ше піти до Криївки тай потягнути по гальбі пива зо свинячими носами :).
Так ось…. Їхали ми і побачили табличку що буде зліва форт, проїхали під гору пару км, а форту нема, ну ніц страшного де файний підйом там файний спуск. А руїни там були, але ми про це взнали згодом.
Виїхали ми на таку дорогу, де б доречною була б цитати Сирника з мультфільму “Тачки” – “Тю… Та таких доріг навіть в Києві нема…”. Асфальт ідеальний, не знаю за Київ, але у Львові точно нема, і це якась там переферія, на село, де машина раз на 15 хв проїжджає. Їхали кльово, особливо мене пер звук моєї злої гуми об асфальт. Троха познімали відео, потім викладу після монтажу ;).
Потягнуло нас на всякий фото-відео креатіфф.
Так ми докотили до Перемишля, швидко і приємно. Там два моїх поплечника перекурили з великої файки, троха ми перекусили, подивились на центр міста, випили продуктів польських пивоварень, тай вйо додому, бо до електрички лишалось півтора години, а попереду 20 км, і перехід кордону. Часу як завжди обмаль.
Крутили ми худко, аж попріли. Остатні три км перед кордонм їхали попри чергу в якій машини стояли ше ті що бачили ми зранку. Вирішили йти на піший, бо як правило там лдей мало в бік неньки. На польському КПП була черга з 15 чоловік, яка пройшла за 3 хв! І знову митник цікавиться роверами. З Українського боку як завжди все через окорочка, і та сама черга проходила там 15 хв. Я мусів наводити там порядок, бо так мене вкурвило( вибачти за французький) те стадо, яке хоче стояти на метр ближче а ми своїми роверами не даєм. Що ще обідно, що нас сприймали за поляків. Певно тре возити з собов на броцику прапор або тризуба.
Кордон перейшли. До електрички лишалось 20–25 хв. і 7 км дороги через ліс. На одному спуску, з тієї всьої злості після кордону взули бус мерседес, на швидкості коло 50. Уявіть очі водія, коли він собі їде а тут його обганяють три ровериста, та ще й по тротуарі, бо по дорозі нема де впхатись. Він нас так і не догнав :Р. Остатні 1,5–2 км, коли вже виїхали з лісу і гнали по асфальті, сил майже не було, більше 19 розігнатись не міг. І тут Юра запропонував помінятись роверками. Сів я на його шосер і чудо, я з тими самими затратами сил їду 30. Так і доїхали до вокзалу. Встигли.
Так ми приспокійно докотидлись до Львова, плюючи кісточки від сушених фініків у кульок. Вечір, як і домовлялись закінчили у Криївці, гальбами запашного, прохолодного, свіжого пива, з вечерею Гуляйтера, смальцем з часником та свинячими носиками.
Цифри:
- Час їзди: 4 год 11 хв.
- Середня швидкість: 15,3 км/год.
- Максимальна швидкість: 48,1 км/год.
- Відстань: 64,7 км.
- Дата подорожі: 1 вересня 2007 року.
Shit happens....
пʼятницю, 28 вересня 2007 р.
І знову Польща....
Світлини
Intro
Швиденько закінчуємо всі справи на роботі, і біжимо додому, завтра підйом в 4:00. Вдома швиденько складаємо речі, готуємо канапки, Оксана лягає спати, а я сідаю вивчати логістику поїздки до Кракова і назад, а також проштудійовую сайти з хостелами, щоб знати де би притулити самих себе коханих, і звичайно коників.
23:00 лягаю. Ставлю будильник на четверту, а він в свою чергу радісно повідомляє "До сигналу лишилось 5 год.". Останню годину майже не спав, а просто лежав з закритими очима і чекав дзвінка, мабуть організм хвилювався. Зате останні 15 хвилин спалось дуже міцно.
День 1-ий
Дзвінок. Встаємо, вдягаємось. Остаточні перевірки. Виходимо. На дворі було 8 градусів, думав буде холодно, але їхав на вокзал з закоченими рукавами, і не замерз ні каплі. Приїхали на вокзал, а Тараса нема. Тільки зупинились, під’їхав Тарас, взяли квиточки, і пішли на перон. Дядько в формі, той що коло турнікету, перепитує чи є в нас квитки на роверки, ми ж з звичайно кажемо що є :). Тарас як завжди повісив свого коника на полицю, але страж порядку яки якогось біса зайшов до вагону, почав зразу репетувати, що зара вікно поб’ється і т.д. При чому він справді кричав, а в кінці додав "Я ж нормально говорю, а як нє то будем по іншому говорити".
Їхали в електроні файно, місць було достатньо , правда під кінець почали мерзнути. Доречі в прикордонній зоні вже заморозки. Щодо квитків то нам з Оксаною вони обійшлися аж в 5 грн. за два.
Приїхали на станцію "Державний кордон", утеплились і покотили до кордону.
На кордоні, дядько на першому КПП пропустив без проблем, наступне віконечко також, думаємо от файно все починається, коли підійшли до другого вікна то пані, почала відправляти на піший перехід, не зважаючи на те, що ми вже два рівні в цій забавці пройшли. Навіть десь ходила когось питати, але в кінці кінців, пустила. На польський кордон пройшли без проблем, але на тому етапі де нас мали обшукати, страж граничний вчепився до Тарасової рами, і давай її гладити, питатись щось. Виявилось що він також їздить, навіть має призові місця в змаганнях, і їхній клуб хотів би організувати спільні змагання. Нас так і не обшукали :) В загальному кодон зайняв хвилин 20-25.
І ось ми у Польщі. Їхали до Перемишля повільно але красиво, при чому і перше і друге забезпечувала Оксана :). Десь через чотири кілометри Оксана попросила зупинитись для перепочинку, і я чомусь вирішив помацати.......... колеса на її ровері. Колеса були ну дуже спущені. Як вона їхала не уявляю. Підкачали колеса, перепочили і вйо. Кілька разів коло нас низько пролітали автівки. Один такий пролетів, і зразу після знаку який говорить про те, що це аварійно-небезпечна ділянка він порядно вписується в трактор. Статистика, то є круто, доречі минулої подорожі Толік там пробив колесо.
Після знаку, яки говорив про те що ми у Перемишлі, в Оксани періодично виникало питання "Скільки того Перемишля?", а там до центру кілометрів 6. Зразу заїхали на вокзал, зазнимкував я розклад руху потьонгів, перекусили, поміняли гроші і вйо до роверового магазину.
Потім були знимки на площі, чай на замковій горі, знов центральна площа, марний пошук сувенірних магнітиків. І покотили далі на вокзал, де взяли квитки, і сіли у поїзд. Яким ми успішно добралися до Кракова.
Доречі на ровер беруться окремі квитки, але і ровери мають своє визначене місце.
В Кракові зразу пішли в "Інформацію туристичну", з цим тут дуже легко. Там розкажуть поможуть і покажуть. Зразу почала душити українська жаба за те що купив в Перемишлі карту Кракова, а тут мені її дали на халяву.
Троха по мапі, троха по питаннях, докотилися ми по маленьку до «Ринку гловного». По дорозі троха знимкувались, дивились з роззявленими ротами на тоту Європу. Потім знову пішли в «Інформацію туристичну», аби нам сказали де ми можемо спочити вночі. І знову дали халявну мапку. Чесно кажучи потім я вже від них відмовлявся.
В нас ще був номер телефону за яким ми могли знайти дівчину яка певний час жила у Львові і могла би помогти з житлом. Але нажаль, або мені дали неправильний номер, або я неправильно переписав, слухавку підняла якась Кароліна і ніякої Ані вона не знає. А ну і що, львівський байкер ніц не боїться :)
Зробили пару кіл навколо то хати шо посеред Кракова стоїть, тай пішли підкріпитися, у таке собі не дуже примітне кафе.
Замовили пєрше, друге, і кам….. е Живєц. Спочатку з’їли перше, і майже наїлися, а коли я побачив друге то думаю, от халепа, заплатили а не з’їмо, єх жабо і в Європі ти з нами. Одним словом, ми так і не доїли, при чому на пару в нас лишилась ціла порція. Ми подумали, і вирішили, так як нас ніхто тут не знає то піду я і попрошу в них одноразовий посуд, щоб забрати поживні білки, жири і вуглеводи з собою. І, уявіть собі, на мене дивилися як на нормального, адекватного хлопчину, який заплатив за свою їжу недоїв, і хоче забрати її з собою і дали мені посуду, кульки щоб я це все загорнув, і сказали «приходьте ще». Ото Європа….
Одним словом, файно наситившись, пішли ми далі гуляти по центрі. Чудаків в Кракові повно, які заробляють собі на життя всякими атракціями для туристів, один ходить кривляється зі всіх, інший м’яча набиває всіма частинами тіла, інший брейк танцює, хтось вогнем на палицях бавиться, одним словом «цирк».
А ще зустріли групу іноземців на кльових байках, які вони взяли на прокат, ото було би кльово розсікати львівські вулиці на такому.
Нагулявшись, ми бачили що час вже підвечірній і тре шукати ліжко і дах. Пішли ми по хостелах. В одному не було місць взагалі, в інших не було місць під ровера, і все таки ми знайшли один хостел де було місце і для нас і для роверів. Вартість ліжка в 8-місному номері 55 злотих, але костел знаходиться в 20 метрах від площі. Отже поселились ми, і були ми єдині в 8-місній кімнаті. Ще один нюанс, що гроші не варто міняти в першому ж канторі, бо кантори можуть бути на відстані
Після того як поселились ще пішли гуляти по нічному Кракові. Оксана позаглядала до магазинів, з одягом, почастувалась смачним морозивом. Сходили в продуктовий магазин по Живєц. І пішли знову на площу.
Якщо хтось дочитав до цього моменту, то можете нас привітати…….
Ми танцювали під пісню дядька з трубою, і після цього я освідчився Оксані, і запропонував як то кажуть свою трансмісію і кермо. Хлопці на роботі казали, що вони не сумнівалися, що я це зроблю з ровером.
Цей романтичний вечір ми закінчили в хостелі Живєцом.
Доречі в хостелі, є безкоштовний Інтернет, 2 комп’ютери, та WI-Fi. Та і взагалі в центрі Кракова є безкоштовний Wi-Fi доступ до Інтернету.
День 2-ий
Чую дзвінок свого будильника, просинаюсь. Чудовий ранок, чудово спав. Оксана вже не спить. Помічаю що звечора до нас підселили двох дівчат як виявилось німкені, або австрійки.
Гігієнічні продседури, сніданок. Снідали тим що вчора забрали з кафе, плюс сніданок хостелівський.
Файно підкріпившись викотили на ранкові вулиці Кракова, з вітерком гонимо на автовокзал, добре що народу ще мало. Метою нашою було знайти автобус до Львова який візьме нас з роверами. Чому так, бо автобус відправляється в 9 вечора, і вартість майже як на потяг, але потяг їде в 2 годині. Нас розчарували що з роверами нас не візьмуть.
Отже ми пішли на залізничний вокзал і взяли квитки до Перемишля на потяг Вроцлав-Київ.
В нас лишалось коло 3 годин і ми рушили на замок. Дуже файна дорога проходила через парк до самого замку. Частково вона була позначена як вело доріжка. По дорозі до замку Оксана навіть спробувала поганятись зі мною, на що я казав щоб заощаджувала сили на потім. Адже нам потрібно було проїхати коло
Доїхали ми до замку, зазнимкувались, в замок нас би не пустили про що говорив знак, але ми би і не пішли бо була шалена черга на квитки. Чомусь перехожі на нас дивно дивились, коли ми завзято знимкувались коло брами.
Вирішили заїхати в гамазин по продукти і і помаленьку вирушити на вокзал, заїхавши ще раз на головну площу.
Приїхали на вокзал, пішли на перон, до потягу залишалось десь 40 хв. Коли прийшов час відправлення ми з Оксаною в повній бойовій готовності стояли на пероні а люди всі сиділи і нікуди не збирались. Тоді я перепитав одну бабцю і вона сказала що він запізнюється на 50 хв., через 20 хв., він вже запізнювався на 100 хв. Все ми вже ні куди не встигаємо та і виглядає на те що кукувати нам в Мостиськах на вокзалі до 4:30, коли буде перша електричка, бо їхати без фар і маячків до Львова, ніяк, та і Оксана би не потягнула.
Ну що ж чекаємо, і тут я чую рідну українську мову. Це були мабуть заробітчани, але вони досить не погано орієнтувались у розкладі руху поїздів і в цінах. Що вони мені сказали, що цей самий поїзд який запізнюється, в Перемишлі буде переставлятись на широку колію, обшукуватись польськими прикордонниками, потім поїде до Мостиськ-2 де він буде обшукуватись ще українськими прикордонниками, і між прибуттям до Перемишлю і відправленням з Мостиськ є приблизно 2:30, 3 год. Або як варіант купити на нього квиток за 30 злотих з Перемишля до Мостиськ а далі домовитись з провідником до Львова. Такий варіант нам не підходив, тому ми вирішили якось їхати.
Коли приїхав наш поїзд то при вході в нього ми зустріли пару зі Львова, яка їхала з півдня Польщі. Вони сказали що від вокзалу йдуть маршрутки до Медики і вони можуть взяти нас з роверами.
Отже коли ми приїхали в Перемишль ми зторгувались з водієм, що за 20 злотих він нас завезе з роверами до медики. Через 10 хв. ми були на кордоні. І тут нас чекав ще один «приємний сюрприз». Водії фур в знак протесту проти великих черг перекрили в’їзд на кордон і нікого не пускали. Довго не думаючи ми рвонули на піший перехід, де не було жодної душі зі сторони Польщі.
Швиденько пройшли польське КПП і попрямували до нашого. При вході до нашого КПП я перепитав в одного з прикордонників коли буде поїзд на Київ, він сказав що в 10 годині вечора він відправляється з Мостиськ-2 і нам тре троха притиснути, в нас була лише година.
Я сказав що ми через ліс встигнемо доїхати, на що він почав сміятись а потім відмовляти мене, бо каже що то такий ліс що люди заходять туди і виходять зовсім з іншого боку. Я кажу «Та я там вже їздив, раз», а він «Раз!!!????» і давай сміятися, «Ну як хоч».
Вже на українській стороні, коли ми тільки вийшли з КПП було тільки чути в нашу сторону, «Диви, диви які поляки». І тут мене вхопила відраза за наших людей, клітка крізь яку наші несуть цигарки була така загажена, що нема слів, і коли до нас якась тьотя каже, «Хлопці вам папіросів не треба», хотілось їй сказати кілька слів. Я розумі що тяжко жити, але не треба шукати легких доріг, сиди вдома вишивай та й продавай за шалені гроші. Одним словом, соромно.
Перейшли ми кордон і давай притискати на педалі. Коли звернули на лісову дорогу, то ще було видно все поки дорогу освітлював повний місяць. Але коли ми в’їхали в ліс, то стало ну дуже тяжко. Видно було лише напрямок, і зрозуміло було чи догори чи до низу котиться ровер було лише по відчуттях, і так 5 чи
І ось нарешті асфальт……
Тиснемо зі швидкістю
Квитки нам обійшлися в 6,5 грн. на персону. Спочатку пані касир хотіла щоб ми купили квитки на ровер, але потім пожаліла нас і каже домовтесь з провідником як ні то купите.
Сіли ми спочивати в залі очікування. А потягу все нема та й нема.
І тут ванна, їжа, тепле ліжко, і я просинаюсь від власного храпу. 23 година а потягу нема. Приїхав він о 23:30, і ми сіли……далі на стільці бо ще на протязі години його обшукували наші прикордонники.
І от нам дозволили лізти в потяг. Підходимо до нашого вагону в очікувані чварів з провідником. Провідник бере наші квитки зі словами «А ви що не знаєте що ровери в чохлах потрібно везти, де ваші чохли?», я кажу «Нема», а він «ну то як ви хочете везти їх» і дивлячись в квиток «аааа, ви до Львова, то сідайте». До Львова потяг їде без зупинок. В потязі їмо, п’ємо гаряче капучіно і радіємо що все файно і ми разом.
Через 1 годину і 15 хвилин провідник повідомив нас що ми прибуваємо. Поки стояли в тамбурі він нас троха порозпитував, за ровери, за подорожі, за Польщу, і сам сказав що він їздить на мотоциклі. Взагалі він виявися дуже приємним дядьком.
Ось зупинка, Оксана вилазить перша і якась бабця видає фразу «Ого диви який велосипедист…………….та то дівчинка!!!!!!!!!!!!!!»
Ми помалу докотилися додому, крізь нічний Львів, помилися і щасливі лягли спати.
А тепер цифри (правда троха смішні):
Велосипедні:- Час їзди: 5 год 24 хв.
- Середня швидкість:
- Максимальна швидкість:
- Відстань:
- Дата подорожі: 21-22 вересня 2007 року.
- Квиток Львів – Мостиська-2 (по студентському): 2,5 грн.
- Карта Перемишля: 7 злотих
- Карта Кракова: 7 злотих
- Квиток Перемишль – Краків (на людину): 42 злотих
- Квиток Перемишль – Краків (на ровер): 4,5 злотих
- Ліжкомісце в хостелі: 55 злотих, можна і дешевше, якщо пошукати.
- Квиток Мостиська-2 – Львів (по студентському): 6,5 грн.
Shit happens...
пʼятницю, 7 вересня 2007 р.
Роверова Польша
Intro
Цілий робочий тиждень займав свою голову думками, чим би то зайняти її на вихідні. З’явилась пропозиція поїхати в не ділю в гора, звичайно ж ровером. І раптом з’являється провокативна пропозиція махнути до західних сусідів, на 2 дні. Чому пропозиція провокативна, та тому що я там не був, маю візу яка в найближчому майбутньому має закінчитись і саме основне подорож роверова.
Ну що ж Польша так Польша. Але тут виникла інша проблема як зорганізувати свій час щоб встигнути здійснити задумане так як мав ще спарви в суботу, а компанія їде в суботу о 5-ій ранку. В четвер вечором вияснив всі деталі у ініціалізатора поїздки.
У п’ятницю ввечері пізній дзвінок мав сповістити мене чи маю я якісь справи на суботу чи ні,що він успішно і зробив, справи я мав L. Дуже не радувало те що їду один, але раптом ще один дзвінок, голос сказав що звати його Андрій і мій номер телефону він взяв в пана Юрка. Одним словом Андрію також не виходило їхати зранку і він запропонував їхати разом по обіді. Переговорили, домовились що я проаналізую логістику і завтра зідзвонимось.
І раптом....я пішов спати :)
День 1-ий
5:30 чую якусь знайому мелодію, виявляється це ув будильник. Кава, цукерка, і вйо на вокзал проводити кохану Оксану на електричку додому. Невеличка покатушка ранковим містом, верхи на свому алюмінієвому скакуні. Очистка банкомату на предмет зелених купюр які необхідно показати біло-червоним прикордоникам.
Тепер необхідно вирішити бігом всі справи. Роздрукував розклад електричок по станції Львів. Інтернет то велика сила. Зібрав наплечник і бігом на маршрутку, справи були в Сокалі. По дорозі переглядаю розклад, знаходжу електричку о 14:15, Львів - Мостиська-2. Предзвонив Андрію домовився зустрітись в 2-й на примвському вокзалі.
Отже, справи поробив сів в маршрутку, прикинув час, виходить не надто весело, бо по моїх підрахунках до Львова мав попасти о 13:00, а сам був не зібраний, про підготовку ровера, яку хотів зробити напередодні взагалі мовчу.
До Львова я приїхав о 13:15 і то тільки на Галицькому перехресті. 13:35, я вдома, і бігом давай скидати все на купу, що потрібно було взяти з собою, добре що я склав список в маршрутці, інакше б точно щось забув. Зібрання зайняло 30 хв. В дверях згадав що забув саме головне, паспорт.
Отже 13:05 виходжу, зачиняю двері спускаюсь донизу, 13:07 заскакую на ровер і вперед. Їхав швидко і небезпечно, водії матюкали мене як могли, прошу вибачення. Заїхав на вокзал за 5 хв. Андрій побачив мене я лише привітався і попросив щоб він взяв мені квиток. Стою віддихуюсь, плююсь і п’ю воду. Сіли в електричку і помалу посунули до західного кордону.
Через 2 години вийшли в Мостиськах-2. Дощ. Доіжджаємо до першої заправки, ховаємось під навіс, і просмо апарат дати нам по стакану гарячої кави, він каже міняюсь тіко на гроші. Помінялись. З’їли по булочці і випили по каві. Я вдягнув куртку, в Андрія ніц на довгий рукав не було, бо думав що буде жарко. Поки дощ троха перестав доїхали до наступної заправки перечекали 2 хв поки дощ знов пройшов і поїхали до кордону.
На кордоні довга черга. Помаленьку обїжджаємо всіх і підіжджаємо до воріт уккраїнської митниці. Ніякого руху немає, ворота зачинені. Поїхали голянули на піший перехід, також велика черга. Вернулись до воріт. Тут до нас підходить дядько і пропонує нам заплатити йому по 50 грн. І він нас переведе швидко через кордон. Ми відмовились. І зразу запитали прикордоника чи можна нам проїхати, на що він сказав «звичайно, без проблем», це нас троха здивувало, але потішило.
Швиденько проходимо всю бюрократію, я пробую зазнимкувати це все на що отримую негативну реакцію прикордоників. На польській митниці попадаємо на перезмінку. Троха почекали, і нас впустили, також без черги. Прикордоник перевірив паспорти, попросив показати речі, поліз туда рукою, і запитав чи не веземо ми папіросів. Ми не мали ніц такого на що він дуже здивувався. Запитав куда їдем, сказали на «змаганя роверові».
Віжджаємо в Польшу і зразу вона не хоче нас приймати сильним зустрічнем вітром, не зважаючи на це швидкість було 25 км/год, от що значить хороші дороги. Починаю згадувати про те що не підготував ровер, хотів поставити напівсліки, не встиг от і слухав гул злої гуми. Зразу заїжджаємо в село Медика.
Кажуть села на сході Польші найбідніші, на що я можу сказати що нашим найбагатшим селам ще далеко до їх найбідніших, не говорю про так звані беверлі хілзи( типу Малечковичів коло Львова).
Всюди ідеальний асфальт, чистота, гарні будинки, квіти, навіть пожежна частина. Троха фоткаєм. Раптом дзвонить Андрія телефон. Наші оператори ще ловляться в радіусі 5 км від кордону. Дзвонить, Толік з групи яка поїхала раніше, і каже що вони їдуть нам на зустріч.
Їдемо, зустрічаємо пана Юрка, який їде попереду і веде нас до решти учасників. Починається гроза тому потрібно втискати проти сильного вітру з дощем. Підіжджаємо до іншх, а вони в той час міняють камеру. Швиденько вирішуємо куди їхати. Їдем на південь до форту Борек.
Бічна дорога, через 5 км приїжджаємо до форту. Огядаємо швиденько форт, і вирішуємо де будемо ночувати. Андрій з Мироном вирішили піти до двох прикордоників, які столя з мотоциклами по інший бік форту. Прикордоники сказали що ми можемо ставити намети, коло форту, а вони в свій час попередядь інші патрулі про нас.
Вечоріє. Одні ставлять намети, одні розпалюють вогонь, я і Толік поїхали по воду в село. Попросили води в першій ж хаті. Дрова на вогонь були в одній з кімнат форту про що було написано на інформаційному щиті. Розпалили вогонь, сіли вечеряти. Хліб з салом був смачний :).
Тільки почали прибирати як приїхала машина. В ній були місцеві хлопці і дівчата. Явно нетверезі. Приїхали включили голосно музику. З матюками запитали можна їм посидіти коло нашого вогнища. Ми ж звичайно дозволили. Тоді вони знову з матюками перепитали чи ми ше не йдем спати. Ми сказали шо вже збиралися. Тоді вони з матюками сіли в машину побажали доброї ночі і з визгами колес відправились шукати на свою с.....совість. Лягли спати. Спав міцно але часом просинався від звуків надриваючихся двигунів автомобілів які летіли по трасі. Вночі навіть було жарко.
Підйом в 7 годин.
Швиденько розпалили вогонь, поснідали і вйо на оглядини. Вирішили їхати старою, австрійською, фортифікаційною дорогою, по якій проходить вело-туристичний маршрут.
Через кілька кілометрів заїхали на самий великий форт, назви вже не памятаю, знаходиться він зразу на кордоні, навіть видно прикордонні стовпи.
Потім було ще декілька фортів. І тут перевал. Починаю згадувати другий етап не підготовки ровера до поїздки. Зпереду працює лише середня зірка, відповідно без малої тяжко підніматись, а без великої повільно спускатись.
По дорозі натикаємося на старі Українські сади. Як приємно поїсти рідні українські ябка і грушки на чужій землі. Полякам видно також приємно бо знизу ніц нема, мусіли кидати патиками.
Після перевалу, дуже цікавий даунхільчик крізь ліс. Доречі в лісі зустріли кілька страйк-больних команд.
Виїхали на трасу Перемишль – Красічень(Красіцин). Їдем на Красічень. Швидкий спуск по трасі. Заїжджаємо в місто і зразу прямуємо в парк.Платимо по 1 злотому за вхід, ровери лишаємо коло входу не прищібаючи.
Оглядаємо парк, з гарним, але бутафорно помальваним замком. На озері люди ловлять рибу. Клює файно, от тільки не продуктивно, вони все що лапають відразу відпускають. Посиділи на лавочці, по вертіли мапу подумали як будемо їхати. Вирішили їати на Перемишель, посидити на площі, випити пива :). Мирон з Толіком вирішили поїхати іншою дорогою. Вирушили.
Підйом на перевал з надією що буде довги спуск до самого міста, а ні спуск був короткий, але найбільшу швидкість я зробив там, без великої зірки!
Заїхали в місто зразу зупинились коло старої міської брами. Оглянули і в місто. Катнулись по місті, познимкували, і поїхали на їхню основну площу. Сіли вдпочивати, взяли по пиву і по булочці J. Пили пиво говорили про високі матерії, чекали Мирона з Толіком. Потім ми з андрієм вирішили оглянути околиці площі, якраз в той момент підїхали Мирон і Толік.
Ми зауважили що на площі було два хлопці на гібридах зі здоровезними сумками на багажніках. Підійшли до них. Виявилось що це були поляки :0. З Познані. Лукаш і Радек. Їхали вони на крим. Ми відправили їх до решти групи а самі поїхали оглядати околиці. Поки Андрій знимкував костел, до мене підійшов старий монах і каже «Пан Бог не дав нам крил, зате дав нам розум, щоб ми могли вигадувати такі речі» і показує на мого роверка. Вернулися до компанії. Поляки вирішили їхати до Львова з нами, і Мирон запропонува їм взяти їх на ночівлю.
Виїхали.
Їхати вирішили по лінії Молотова щоб оглянути старі доти. Що успішно ї зробили.Доїхали до кордону дуже швидко. На кордоні я забіг в магазин потратити решту злотих.
Кордон перейшли швидко, і без проблем.
Але мене не покидала одна думака. Розклад я роздрукував такий як в провідників, там є час, кожна зупинка, і відстань, але там не було зупинки державний кордон, а була Мостиська-2 до якої їхати по трасі кілометрів 7-8. Їли, пили, і коли до потяга лишалась 1-а година я перепитав Юру чи точно він знає що поїзд прибуває сюди. Він каже та точно, бо їздив ним, але йди перепитай в тьоті що стоїть на переїзді.
«Доброго дня пані, а в котрій години буде потяг на Львів?»
«А не буде його, відмінили йому цю зупинку він тепер з Мостиськ-2 їде»
Йпрст, тре рухатись, бо їхати кілометрів 8, а якшо в нас зара колеса почнуть пробиватись, а маєм лише годину. «Їдьте через ліс, так скорше» крикнула мені пані.
Всі по конях. Їдем. Через ліс ми заїхали за 10 хв. При чому дорога там досить не погана якщо сухо. Одним словом, встигли сіли і поїхали до Львова.
Подорож виявилась цікава(як і планувалося) і дуже пізнавальна в плані «Як там?». Троха порозпитували поляків про різні речі, і ось декілька цікавих речей.
- Особисто тим двом полякам в євросоюзі добре, тому що вони їдуть куда хочуть без візи, Радек наприклад був в Амстердамі автостопом. І в них замітно побільшало іноземного капіталу.
- Вони не знають що таке Шенген, і їм смішно з того що в нас 2 паспорти.
- Нарахунок ставлення до Українців. Негативне ставлення йде від старших людей які сприймають Україну як частину росії яку вони страшно не люблять. Молодь вже розуміє що Україна самостійна держава і не любить лише росіян, і також східну Україну бо завдяки ЗМІ знають що східна Україна хоче до Росії.
- Як казав Радек «Україна єст ладна».
- Час їзди: 6 год 30 хв.
- Середня швидкість: 15,2 км/год.
- Максимальна швидкість: 55 км/год.
- Відстань: 99,6 км.
- Дата подорожі: 1 вересня 2007 року.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
